Василь Зінкевич - Два кольори

У 1975 році переїхав на Волинь і з 1977 року стає солістом ансамблю “Світязь” Волинської обласної філармонії, а з 1980 року – його художнім керівником.

20 жовтня 1978 року Василю Зінкевичу присвоєно звання заслуженого артиста Української PCP, 3 січня 1986 року – народного артиста Української PCP, у 1994 році йому присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка.

У 1997 році фонд міжнародної премії імені українського академіка Миколи Касьяна нагородив його орденом Миколи Чудотворця, яким нагороджуються найпочесніші особистості за вагомий особистий внесок у “примноження добра на землі”. У цьому ж році Василь Зінкевич став лауреатом почесного звання “Людина року” в номінації “Митець року” на Волині. 12 серпня 1999 р. під час творчого звіту Волині у Національному палаці “Україна”, що проходив у рамках Всеукраїнського огляду народної творчості, пану Зінкевичу вручено орден “За заслуги” III ступеня. А 20 серпня Президент України Леонід Кучма вручив Василю Зінкевичу орден “За заслуги” II ступеня.   

Василь Зінкевич – різнобічно обдарована людина. Він – вокаліст, хореограф, художник, автор костюмів “Смерічки” і “Світязя”, дослідник, захоплюється етнографією і фольклором. Кожен його виступ, кожен концерт – це зустріч з українською піснею, що залишає глибокий слід у людських серцях. Адже пісні, які співає Василь Зінкевич, – про долю України, про матір, про рідну землю, про кохану, пісні, у яких радісне і сумне, світле і задушевне, ніжне, високе і прекрасне.

Вислови Василя Зінкевича

«Ми є сила, хоча б тому, що маємо таку пісню, де три хвилини не просто забави, а нашої суті. Українська пісня справді обіймає своїми крилами світ. Доводилось бувати в багатьох країнах. І без перекладу, не розуміючи ані слова, публіка встає. Я кажу: ви ж не розумієте, про що я співав. А вони відповідають: в українських піснях є щось таке, що лікує. Ми не можемо без пісні, вона душа наша. Взагалі, треба частіше заглядати в дзеркало своєї душі, щоб впізнавати себе. Непростий тепер час, але ми ніколи не втратимо своєї неповторності. Бо ми — українці.»

«Я щасливий, що народився в селі, ніколи не забуду тієї стежини, що пробігала поміж житами, а над нею — високі безмежні небеса; що українське село — це своєрідна академія високої моралі. Тут бережуть рідне слово, тут бережуть рідну пісню, тут кожному кажуть: «Добрий день!». Де б не бував, в яких далеких краях не виступав би, завжди із гордістю кажу, що я народився в селі, навчався в сільській консерваторії, де моїм високим професором був мій український народ. Направду, народе мій, ти не просто великий, ти — океан. І я щасливий, що з твого колоска рожденний.»