Курінь - Світить сонце світить ясне

Українське і білоруське населення Польщі вітало російські війська, вони думали що до них прийшли визволителі. Українцям московські пропагандисти розповідали про щасливе і квітуче життя в радянській Україні і люди в це вірили. Через деякий час визволений український народ побачив реалі цього щасливого радянського життя.

Першими людьми які показали ці реалі були радянські солдати, які грабували магазини і навіть грабували цивільне населення, вони вривалися в квартири і виносили все майно. Були випадки коли військові погрожуючи зброєю відбирали в людини дрібницю, наприклад запальничку чи годинник. Радянські військові також продемонстрували визволеному народу своє сексуальне життя, були випадки зґвалтування дівчат і жінок, такі злочини в більшості були скоєні групою осіб.

Щоб узаконити анексію Західної України, радянська влада провела там фейкові вибори до Народних Зборів. Засідання народних депутатів, які були обрані до Народних Зборів відбулося у Львові, ці збори проголосували, за встановлення радянської влади у Західній Україні і входження її у склад УРСР. Також Народні Збори проголосували, за націоналізацію підприємств, банків, релігійних споруд, землі, житла. Наприкінці грудня 1939 року у великих містах розпочалася націоналізація житла. Внаслідок цієї націоналізації конфісковувалося все майно, а насамперед - дорогоцінні речі. Ті кому пощастило уникнути експропріації, були обкладені надмірно високими податками, і зважаючи на загрозу репресій у разі невиплати податку, були змушені добровільно покидати свої помешкання, які відразу займали нові власники з Росії. Тільки, 27 листопада 1939 року, у місті Львові до диспозиції апарату НКВС та Червоної армії було передано 1004 помешкання.

У наслідку націоналізації, більшість підприємств Західної України припинили свою роботу, в магазинах зникли продукти харчування, в містах припинилося постачання електрики. Люди які висловлювали незадоволень діяльністю радянської влади, почали зникати їх арештовували, згодом почалися масові репресії.

Радянізація Західної України відбувалася способом масових депортацій широких верств населення. Депортація цивільного як українського, так і польського населення, була проведена радянськими органами у три етапи. В ході першого етапу депортацій, що розпочався 10 лютого 1940 р., із новоприєднаних західних областей у північні райони європейської частини СРСР, в Сибір і Казахстан насильно вивезено 220 тис. осіб. 13 квітня того ж року розпочався другий етап депортацій, в результаті якого з краю було виселено 320 тис. осіб цивільного населення. У червні-липні 1940 р., впродовж третього етапу, було насильно вивезено 240 тис. осіб. Загалом, тільки зі Станіславської області з осені 1939 до осені 1940 р. було депортовано за політичними ознаками 1616 сімей (9302 осіб), більшість - без суду і слідства, навіть без примітивного письмового звинувачення.

На підготовку до виїзду населенню давалося від 30 хвилин до двох годин, дозволялося брати лише одяг, взуття, продукти харчування на один місяць. Перевезення здійснювалося у товарних вагонах під озброєною вартою, оскільки ці люди називалися «ворогами народу». Митрополит Андрій Шептицький в листі до Ватикану, від 7 листопада 1941 року писав, що на той час було вислано до Сибіру, арештовано або страчено 200 тис українців із Львівської єпархії, а загальні втрати українців у Галичині сягали до 400 тис осіб.

Дії комуно-фашистського російського режиму, змусили українців, русинів, гуцулів, лемків, бойків, боронити свій край від радянських окупантів і від такого квітучого і райського життя. Слова в пісні «Світить сонце, світить ясне» дуже актуальні для тих часів, бо дійсно «виганяє москаль з хати молодого юнака» і юнак змушений приєднуватись до загонів УПА і боротися проти радянських садистів.