Чуєш мій друже славний юначе

У 1929 році. Олена закінчила історико-філологічний факультет Високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, того ж року вийшла заміж за кубанського козака Михайла Телігу.

Разом з чоловіком вона жила і працювала у Варшаві, беручи активну участь у громадському житті. У 1939 - 1941 роках. у Кракові пані Олена очолювала літературно-мистецьке товариство «Зарево» під керівництвом Олега Ольжича і працювала у Проводі ОУН.

22 жовтня 1941 року. у складі однієї з похідних груп ОУН, Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. Також в Києві Олена заснувала і редагувала журнал «Літаври». В період своєї роботи з 1941 - 1942 рік знаходилася під постійним наглядом гестапо. Олег Ольжич намагався переконати Олену Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовлялася, знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідки

9 лютого 1942 року. Олену Телігу арештувало гестапо. 13 лютого за іншими даними 21 лютого 1942 року. Олену Телігу разом з чоловіком Михайлом Телігою і редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським було розстріляно німецькими фашистами у Бабиному Яру в Києві.

Примітка: Існує варінт що автором слів популярної повстанської пісні «Чуєш, мій друже, славний юначе» (відомої також як «Ми сміло в бій підем») тривалий час вважали поетесу Олену Телігу. Проте, за більш точними даними, це марш Київської юнацької школи 1918 року, слова та музика якого є народними або невідомого автора, а поширювали його як стрілецьку чи повстанську пісню.